Автор: admin_osav

Сахаров Вельвель Аронович
(1921-1983)

Народився Вельвель Аронович в 1921 році у м. Пінськ (Білорусія) в родині інженера-будівельника. До початку війни в 1941 році він закінчив початкову школу, гімназію та гуманітарний ліцей та один курс історичного факультету Львівського університету.

На початку війни у родині сталася трагедія – батьки були знищені фашистами як євреї. Вельвеля було евакуйовано у Татарську АРСР та зразу ж мобілізовано на трудовий фронт. До 1944 року він працював у різних виробничих та будівельних організаціях,
заочно навчаючись юриспруденції у Казанському юридичному інституті та Київському університеті, який закінчив в 1949 році. Державною комісією його було направлено на роботу у Вінницьку обласну колегію адвокатів, у якій від чесно та добросовісно
пропрацював до останнього дня свого життя 18 квітня 1983 року: адвокатом та завідуючим у Калинівській ЮК, членом Президії обласної колегії адвокатів, адвокатом та завідуючим 1-ї юридичної консультації м. Вінниці.

Він нагороджувався почесними грамотами Міністерства юстиції України і республіканським комітетом профспілок.

Дружина Сахарова Марія Абрамівна працювала вчителем російської мови та літератури у 4-й Вінницькій школі, брат – Нахим, викладачем у школі ФЗО у Ленінграді, брат Михайло – інженером-будівельником у Москві. В 1950 році у Сахарових народився
син Аркадій.

Працюючи адвокатом, Вельвель Аронович завжди проявляв виключну скромність, інтелігентність, життєву мудрість, ерудицію , глибокі професійні знання.

Не так багато сучасних адвокатів можуть заявити про хороші знання іноземних мов. У своїй автобіографії Вельвель заявляв окрім російської та української про знання польської та французької мов.

Під кінець своєї професійної діяльності Вельвель Аронович важко хворів, однак знаходив сили та час для плідної праці та спілкування з колегами.

Виступаючи на траурному мітингу з приводу смерті Вельвеля Ароновича 18 квітня 1983 року Голова Президії Вінницької обласної колегії адвокатів Васюра С.Д. заявив:

«Виницкая областная коллегия в лице Владимира Ароновича, членом которой он состоял более 34 лет, лишилась высококвалифицированного юриста, талантливого руководителя и организатора, активного общественника, честного и принципиального исполнителя.
В последние годы тяжелая болезнь приковала его к постели. Но и в это время он оставался активным участником всех дел и начинаний коллегии и чем только мог, и как только мог оказывал полезную помощь ее президиуму, участвовал в ее повседневной
жизни.
Тов. Сахаров не являлся членом партии, но его часто называли беспартийным большевиком, потому что его образ жизни, отношение к делам нашей страны, к своему профессиональном долгу, к людям, их делам и запросам свидетельствовало о том, что он
был настоящим советским человеком».

Народився Микола Сильвестрович в останній день зими 28 лютого далекого 1922 року в с. Яланець Бершадського району у бідній селянській родині. З 1930 по 1940 р.р. навчався спочатку в Яланецькій , а потім в Устянській школах, закінчивши десятирічку.
Після цього його було зразу ж призвано в ряди Чорноморського Військово-Морського флоту, де він і провів вісім буремних років, захищаючи в пеклі війни Севастополь, Крим та Кавказ, так звану «Малу Землю». За безпосередню участь у бойових діях, безмежну хоробрість його нагороджено медалями «За відвагу», «За оборону Севастополя», «За оборону Кавказу» та «За перемогу над Німеччиною». Кількість таких нагород у післявоєнні роки збільшилася ювілейними державними нагородами.

Таким відважним та нескореним він залишався на всі наступні десятиліття. Після демобілізації Він посвятив своє життя роботі, пов’язаній з правознавством: з 1948 року по 1957 р.р. працював слідчим прокуратури Бершадського району, адвокатом у Рівненській області, нотаріусом Липовецької нотаріальної контори та суддею Дашівського району, навчався у Київській юридичній школі та Київському державному університеті.

З 1957 року більше сорока років, не дивлячись на те, що він був інвалідом війни 2 групи, Микола Сильвестрович віддав адвокатській діяльності на теренах Вінницької області, працюючи адвокатом Яришевської ЮК, адвокатом ЮК Бернадського району, 25 років – завідуючим ЮК Бернадського району, а з 1985 року – простим адвокатом у цій же консультації.

Листаючи пожовклі сторінки особової справи Миколи Сильвестровича, перед очами проходить його повсякденне життя звичайного сільського адвоката: кримінальні справи про розкрадання майна – 318 кг. кукурудзи, хуліганство, спричинення середньої
тяжкості тілесних ушкоджень, розділ майна колгоспного двору, розлучення, юридичне обслуговування колгоспів та інших підприємств, і т.і. При цьому в обов’язковому порядку займався пропагандою законодавства серед населення, часто виступав з лекціями в селах, виконував обов’язки голови товариського суду та командира ДНД (хто це вже пам’ятає???).

Колеги відзначають його і як прекрасного сім’янина: він разом з дружиною Анастасією Філімонівною (учителькою в сільській школі) виростив та виховав дочку Катерину, 1950 р.н. та сина Володимира, 1955 р.н.

Вітаючи ювіляра з 60-річчям Голова Президії Вінницької колегії адвокатів Васюра С.Н. зазначає: «Високим профессиональным мастерством, большим практическим и жизненным опытом вы снискали себе любовь и уважение всего коллектива адвокатом
нашей коллегии».

Шізман Яків Абрамович
(01.01.1925-29.12.1993 р.р.)

Батьківщиною Якова Абрамовича є с. Копайгород Вінницької області, де він народився 1 січня 1925 року в родині робітника. Його
батько як і до Жовтневої революції так і після працював робітником, а мати – домогосподарка. Яків з 1931 року по 1941 рік навчався в Копайгородській середній школі. В червні 1941 року разом з родиною виїхав в евакуацію, однак по дорозі був перехоплений наступаючими німцями та змушений був повернутися додому, де проживав в Копайгородському гетто.

На початку 1942 року Яків ступив в підпільну антифашистську організацію в Шаргородському районі, виконуючи обов’язки зв’язківця.

Після звільнення Копайгорода від румунських загарбників, деякий час працював начальником знищувального батальону МГБ, а потімдемобілізований в діючу армію. В армії служив в стрілецькі дивізії розвідником.

За участь у війні нагороджений багатьма медалями.

В 1946 році після демобілізації працював судовим виконавцем народного суду 6-ї дільниці м. Вінниці, консультантом методичного
управління Вінницького управління юстиції, ревізором відділу судів управління юстиції, старшим консультантом Вінницького обласного суду. За цей період Яків Абрамович закінчив Київську юридичну школу та Всесоюзний юридичний заочний інститут.

20 січня 1959 року Якова Абрамовича прийнято на роботу адвокатом у 2-у ЮК м. Вінниці.

Тривалий час працював на громадських засадах у газеті «Вінницька правда», членом товариства «Знання», членом комісії по справах неповнолітніх райвиконкому, з 1959 року являвся членом Вінницької обласної колегії адвокатури. За час роботи адвокатом отримав чисельні нагороди та заохочення, мав хорошу теоретичну підготовку та великий практичний досвід, заслужив визнання всього колективу адвокатури області.

Знаходився Яків Абрамович на нелегкому адвокатському посту на одному місці до самого виходу у вічність 29 грудня 1993 року.
Дружина – Шізман (Шугаєва) Лариса Авксентіївна, 1931 року народження, лікар 2-ї Вінницької міської лікарні, син Олександр, 1955 року народження та син Анатолій, 1961 року народження.