Ратушний Абрам Юхимович (1927 р.) Батьківщиною Абрама Юхимовича є с. Беліловка Житомирської області , де він народився в 1927 році в родині службовця. В 1935 році разом з батьками переїхав у м. Київ, де поступив на навчання у школу. В 1941 році родину було евакуйовано у м. Казалинськ.
Після повернення в 1944 році у м. Київ Абрам Юхимович поступив на навчання у Київський електромеханічний технікум, а в 1945 році – Київську юридичну школу, яку успішно закінчив. В 1953 році закінчив повний курс юридичного факультету Київського державного університету.
За направленням Міністерства юстиції з 23.11.1946 року Ратушного А.Ю. було зараховано стажистом Козятинської юридичної консультації.
Після успішного закінчення стажування в 1947 році Абрам Юхимович став адвокатом цієї ж консультації, а вже через декілька років беззмінним завідуючимюридичної консультації Козятинського району до 14 червня 1995 року (до виїзду з родиною за кордон на постійне місце проживання), тобто більше 40 років.
За довголітній труд Абрам Юхимович неодноразово заохочувався, практично не мав жодного суттєвого зауваження, очолювана ним консультація з року в рік була в перших рядах по якості роботи та з інших показників.
Пам’ятають Абрама Юхимовича в Козятині до цього часу як чудову людину та сім’янина , відмінного працівника та колегу, який залишив у пам’яті містян слід на довгі-довгі роки.
Самсонік Анастасія Миколаївна (11.10.1907 р.) Батьківщиною Анастасії Миколаївни є с. Іховецьк Ковельського району Волинської області, де вона народилася 11 жовтня 1907 року в родині землероба. Її батько займався сільським господарством, а два брати працювали ремонтниками на залізниці.
В 1914 році після початку світової війни родина переїхала в Астраханську область, де прожили до 1916 року, після чого спочатку переїхали в м. Первомайськ Херсонської області, а в 1922 році у м.Шепетівку. Під час війни в 1941 році сімя евакуювалась, а в 1944 році знову повернулася в Шепетівку. Під час нальоту німецької авіації на станцію батька було вбито.
Свою трудову біографію Анастасія розпочала в 14-річному віці, працюючи по 1925 рік на важких ремонтних роботах на залізниці. Після цього до 1930 року працювала на технічних посадах в райвиконкомі та райкомі партії.
В 1930 року її було направлено на навчання в Київський агроекономічний інститут на останній курс робфаку, який закінчила в 1931 році та повернулася до своєї родини в Славутський район. В той час у неї на руках вже була маленька шестимісячна дитина. За рекомендацією та направленням партійних органів Анастасію Миколаївну було призначено на посаду судді Славутського району, з 1933 року – Жмеринського району, а з 1937 року – судді у м. Вінниці. З 1938 року Анастасія Миколаївна перевелася в Вінницький обласний суд на посаду ст. консультанта.
В 1939 році через важке захворювання вона звільнилася з суду та перейшла на роботу у Вінницьку колегію адвокатів, де працювала до 1944 року ( під час евакуації з 1941 по 1944 р.р. адвокат у Чкаловській області). З 1944 року Анастасія Миколаївна по 1948 р.р. знову працювала на посадах судді районного та обласного судів Вінницької області. В 1948 році за заявою її було знову прийнято у Вінницьку колегію адвокатів. В 1955 році Самсонік А.М. закінчила повний курс ВЮЗІ.
Не оминула Самсонік А.М. і кривава рука репресій тоталітаризму. В 1938 році було заарештовано та засуджено за видуманим звинуваченням позасудовим органом її чоловіка до 8 років позбавлення волі, який помер у місцях позбавлення волі в 1943 році. На той час у Анастасії Миколаївни було на руках двоє дітей – син, 1928 року народження та дочка, 1932 року народження, яких вона була змушена ростити та виховувати самостійно.
Не дивлячись на такі складні життєві обставини, Анастасія Миколаївна добросовісно пропрацювала в адвокатурі до 15 березня 1965 року (до виходу на пенсію) адвокатом, завідуючою юридичною консультацією та консультантом-кодифікатором.
Народився Вельвель Аронович в 1921 році у м. Пінськ (Білорусія) в родині інженера-будівельника. До початку війни в 1941 році він закінчив початкову школу, гімназію та гуманітарний ліцей та один курс історичного факультету Львівського університету.
На початку війни у родині сталася трагедія – батьки були знищені фашистами як євреї. Вельвеля було евакуйовано у Татарську АРСР та зразу ж мобілізовано на трудовий фронт. До 1944 року він працював у різних виробничих та будівельних організаціях, заочно навчаючись юриспруденції у Казанському юридичному інституті та Київському університеті, який закінчив в 1949 році. Державною комісією його було направлено на роботу у Вінницьку обласну колегію адвокатів, у якій від чесно та добросовісно пропрацював до останнього дня свого життя 18 квітня 1983 року: адвокатом та завідуючим у Калинівській ЮК, членом Президії обласної колегії адвокатів, адвокатом та завідуючим 1-ї юридичної консультації м. Вінниці.
Він нагороджувався почесними грамотами Міністерства юстиції України і республіканським комітетом профспілок.
Дружина Сахарова Марія Абрамівна працювала вчителем російської мови та літератури у 4-й Вінницькій школі, брат – Нахим, викладачем у школі ФЗО у Ленінграді, брат Михайло – інженером-будівельником у Москві. В 1950 році у Сахарових народився син Аркадій.
Не так багато сучасних адвокатів можуть заявити про хороші знання іноземних мов. У своїй автобіографії Вельвель заявляв окрім російської та української про знання польської та французької мов.
Під кінець своєї професійної діяльності Вельвель Аронович важко хворів, однак знаходив сили та час для плідної праці та спілкування з колегами.
Виступаючи на траурному мітингу з приводу смерті Вельвеля Ароновича 18 квітня 1983 року Голова Президії Вінницької обласної колегії адвокатів Васюра С.Д. заявив:
«Виницкая областная коллегия в лице Владимира Ароновича, членом которой он состоял более 34 лет, лишилась высококвалифицированного юриста, талантливого руководителя и организатора, активного общественника, честного и принципиального исполнителя. В последние годы тяжелая болезнь приковала его к постели. Но и в это время он оставался активным участником всех дел и начинаний коллегии и чем только мог, и как только мог оказывал полезную помощь ее президиуму, участвовал в ее повседневной жизни. Тов. Сахаров не являлся членом партии, но его часто называли беспартийным большевиком, потому что его образ жизни, отношение к делам нашей страны, к своему профессиональном долгу, к людям, их делам и запросам свидетельствовало о том, что он был настоящим советским человеком».
Народився Микола Сильвестрович в останній день зими 28 лютого далекого 1922 року в с. Яланець Бершадського району у бідній селянській родині. З 1930 по 1940 р.р. навчався спочатку в Яланецькій , а потім в Устянській школах, закінчивши десятирічку. Після цього його було зразу ж призвано в ряди Чорноморського Військово-Морського флоту, де він і провів вісім буремних років, захищаючи в пеклі війни Севастополь, Крим та Кавказ, так звану «Малу Землю». За безпосередню участь у бойових діях, безмежну хоробрість його нагороджено медалями «За відвагу», «За оборону Севастополя», «За оборону Кавказу» та «За перемогу над Німеччиною». Кількість таких нагород у післявоєнні роки збільшилася ювілейними державними нагородами.
Таким відважним та нескореним він залишався на всі наступні десятиліття. Після демобілізації Він посвятив своє життя роботі, пов’язаній з правознавством: з 1948 року по 1957 р.р. працював слідчим прокуратури Бершадського району, адвокатом у Рівненській області, нотаріусом Липовецької нотаріальної контори та суддею Дашівського району, навчався у Київській юридичній школі та Київському державному університеті.
З 1957 року більше сорока років, не дивлячись на те, що він був інвалідом війни 2 групи, Микола Сильвестрович віддав адвокатській діяльності на теренах Вінницької області, працюючи адвокатом Яришевської ЮК, адвокатом ЮК Бернадського району, 25 років – завідуючим ЮК Бернадського району, а з 1985 року – простим адвокатом у цій же консультації.
Листаючи пожовклі сторінки особової справи Миколи Сильвестровича, перед очами проходить його повсякденне життя звичайного сільського адвоката: кримінальні справи про розкрадання майна – 318 кг. кукурудзи, хуліганство, спричинення середньої тяжкості тілесних ушкоджень, розділ майна колгоспного двору, розлучення, юридичне обслуговування колгоспів та інших підприємств, і т.і. При цьому в обов’язковому порядку займався пропагандою законодавства серед населення, часто виступав з лекціями в селах, виконував обов’язки голови товариського суду та командира ДНД (хто це вже пам’ятає???).
Колеги відзначають його і як прекрасного сім’янина: він разом з дружиною Анастасією Філімонівною (учителькою в сільській школі) виростив та виховав дочку Катерину, 1950 р.н. та сина Володимира, 1955 р.н.
Вітаючи ювіляра з 60-річчям Голова Президії Вінницької колегії адвокатів Васюра С.Н. зазначає: «Високим профессиональным мастерством, большим практическим и жизненным опытом вы снискали себе любовь и уважение всего коллектива адвокатом нашей коллегии».
Шізман Яків Абрамович (01.01.1925-29.12.1993 р.р.)
Батьківщиною Якова Абрамовича є с. Копайгород Вінницької області, де він народився 1 січня 1925 року в родині робітника. Його батько як і до Жовтневої революції так і після працював робітником, а мати – домогосподарка. Яків з 1931 року по 1941 рік навчався в Копайгородській середній школі. В червні 1941 року разом з родиною виїхав в евакуацію, однак по дорозі був перехоплений наступаючими німцями та змушений був повернутися додому, де проживав в Копайгородському гетто.
На початку 1942 року Яків ступив в підпільну антифашистську організацію в Шаргородському районі, виконуючи обов’язки зв’язківця.
Після звільнення Копайгорода від румунських загарбників, деякий час працював начальником знищувального батальону МГБ, а потімдемобілізований в діючу армію. В армії служив в стрілецькі дивізії розвідником.
За участь у війні нагороджений багатьма медалями.
В 1946 році після демобілізації працював судовим виконавцем народного суду 6-ї дільниці м. Вінниці, консультантом методичного управління Вінницького управління юстиції, ревізором відділу судів управління юстиції, старшим консультантом Вінницького обласного суду. За цей період Яків Абрамович закінчив Київську юридичну школу та Всесоюзний юридичний заочний інститут.
20 січня 1959 року Якова Абрамовича прийнято на роботу адвокатом у 2-у ЮК м. Вінниці.
Тривалий час працював на громадських засадах у газеті «Вінницька правда», членом товариства «Знання», членом комісії по справах неповнолітніх райвиконкому, з 1959 року являвся членом Вінницької обласної колегії адвокатури. За час роботи адвокатом отримав чисельні нагороди та заохочення, мав хорошу теоретичну підготовку та великий практичний досвід, заслужив визнання всього колективу адвокатури області.
Знаходився Яків Абрамович на нелегкому адвокатському посту на одному місці до самого виходу у вічність 29 грудня 1993 року. Дружина – Шізман (Шугаєва) Лариса Авксентіївна, 1931 року народження, лікар 2-ї Вінницької міської лікарні, син Олександр, 1955 року народження та син Анатолій, 1961 року народження.
