Головко Василь Петрович
(1923-2004 р.р.)
Життя як подвиг.
Василь Петрович народився в 1923 році в с.Липцях Липецького району Харківської області в сімї бідняків, які не мали навіть клаптика власної землі і тому були змушені в 1925 році переїхати у м. Харків, де батько став працювати на різних заводах, а мати – продавцем в магазині та швачкою у артілі інвалідів.
Василь Петрович з того покоління, який зустрів свій випускний вечір в ніч перед 22 червня 1941 року , та зразу після закінчення короткочасних офіцерських курсів в квітні 1942 року пішов на фронт лейтенантом, пройшов тяжкі дороги відступу від Києва до Сталінграда командиром взводу артилеристів, а при обороні Сталінграда в листопаді 1942 року був тяжко поранений, залишившись без ноги. За проявлений у боях героїзм на протязі життя був нагороджений двома бойовими орденами та 14 медалями.
Після виписки з госпіталю з 1943 року він був прийнятий студентом юридичного факультету Об’єднаного Українського державного університету (м. Кизил-Орда Казахстан), а після звільнення Харкова з 1944 року перевівся до Харківського юридичного інституту, який закінчив у 1947 році. Хто навчався у цьому ВУЗІ , пам’ятає покоління викладачів, випускників післявоєнних років, які прийшли в стіни інституту прямо з фронту, часто покалічені, але з вірою у справедливість.
Не оминув Василя Петровича каток репресій: його після закінчення ВУЗУ було направлено на роботу у м. Вінницю на посаду члена обласного суду та заступника голови суду, де його прийняли в члени КПРС. Однак партійна та репресивна машина діяла чітко– партійним органам стало відомо, що батька Василя Петровича було репресовано за нібито пособництво фашистам і молодого хлопця-інваліда в 1951 році було покарано по партійній лінії і фактично звільнено з посади судді (формально за власним бажанням). На протязі декількох років, маючи на утриманні дружину та двох малолітніх дітей, він не міг влаштуватися на роботу по спеціальності, працював помічником нотаріуса, ревізором і тільки з 1 січня 1953 року його зараховано адвокатом у Вінницьку колегію адвокатів (завідуючим 2-ї ЮК м. Вінниці).
Однак, вже через рік 4 березня 1954 року він був змушений написати заяву про звільнення його з посади завідуючого за станом здоров’я та необхідністю тривалого лікування в госпіталях, залишившись до кінця простим адвокатом.
Навіть за такий короткий період праці в адвокатурі стандартні та скупі рядки характеристики свідчать про те, що Головко В.П. « систематично працює над підвищенням свого ідейно-політичного рівня і ділової кваліфікації. Надає кваліфіковану допомогу громадянам і організаціям, приймає активну участь в заходах, які проводяться юридичною консультацією. Головко є чуйною людиною …. Користується авторитетом серед адвокатів, працівників суду і прокуратури…» ( 7 грудня 1954 р.).
В особовій справі адвоката практично кожен рік на протязі пятидесяти років появлялися такі ж за змістом характеристики. Членами комісії по якості (була і така в адвокатській структурі) по декілька раз на рік регулярно перевірялася діяльність Головка В.П., неодноразово відмічалася принципово-правильна позиція адвоката Головка В.П. по конкретних справах, ретельна підготовка по кожній справі, нестандартні підходи, логічність в обґрунтуванні своєї позиції в судах і т.і.
За сумлінне ставлення до адвокатських обов’язків Головко В.П. десятки разів заохочувався.
Навіть у 1983 році, маючи 30-річний стаж, маючи важкі хвороби, Головко В.П. продовжував за власним бажанням працювати адвокатом зі скороченням робочого дня без громадських загрузок, чергувань та відсутністю відряджень.
В листопаді 2000 року Президія адвокатського об’єднання «Вінницька обласна колегія адвокатів» звернулася з клопотанням до Голови Вінницької обласної державної адміністрації , міністра юстиції України. Адміністрації президента України про присвоєння Головку В.П. звання заслуженого юриста України, яке було йому присвоєно в 2001 році.
Тільки можна схилити голову перед людиною, яка на протязі більше 50 років, будучи інвалідом 1 групи, таким що по стану здоров’я потребує стороннього догляду, щоденно переборюючи біль і страждання, віддавав всі свої сили та знання служінню закону та людям. Життєвий шлях Головка В.П. ми розцінюємо як подвиг, людину з героїчним минулим , вольову та сильну духом, відмінного фахівця.
Головко В.П. до кінця свої днів залишався патріотом України у справах і в серці. Характерно, що навіть у роки, коли це було не прийнято, він постійно одягав українську вишиванку.
18 листопада 2004 року Головко В.П. пішов у вічність.